Ой, як я тут, в своєму щоденнику давно не гостювала! 
Та все одно зайшла до нього як в рідну кімнату. Тільки відвикла трішки - не знаю, де стілець в вітальні стоїть, де панельки і причандали до них розставлені. Та якось з дідусем справимося. Він мені нагадає.
Коротенько про себе: в квітні місяці, під час перенесених на більш пізній термін шкільних весняних канікул, я проживала з мамою та своїм молодшим братиком в місті, яке стоїть на Дніпрі і так і зветься -ДНІПРОПЕТРОВСЬК (Там зараз працює на новому місці призначення наш татко). Тільки чому ПЕТРОВСЬК? Який це такий Петро втрутився в історію цього красивого і привітного міста? Тато каже, що Петро Перший, російський цар. А він що, тут проживав? Хто мені розповість? Всім ніколи - мама з татком відмахується, дідусь обіцяв розказати пізніше…
Нехай, Це виясню потім, а зараз розповім про інші новини. Пожили ми в Дніпропетровську майже 10 днів. Все сподобалось, але дуже захотілось додому, в Полтаву. Тут бо ж моя школа, рідня- тітоньки, дядько Олексій і його дружина Аня, дідусь і три бабусі (одна з них - прабабуся Галя) …
Промайнули швидко квітень і травень, закінчила я перший клас, одночасно милуючись квітучою природою і допомагаючи няньчити свого братика Іллюшу. Та про це - в наступному записі.
А поки що - до побачення, мої дорогенькі читачі!
П.С. На фото ми з мамою та братиком сьогодні на дитячому туристському зльоті міста Полтави.
Друзі, привіт!
Давно я з вами не зустрічалася.
Ми з мамою були у татка в Донецьку, центрі шахтарського краю.
Майже три тижні ми знайомились з цим містом. Нам тут дуже сподобалось.
Особливо коли Сергій (так мені подобається татка називати, як і маму - Танею) через кілька днів після “великого переселення” повіз нас в автомашині на оглядову екскурсію. Хоча тато в Донецьку лише з січня місяця, місто він знає добре. Віз нас і розповідав в дорозі багато цікавих речей про визначні місця і пам’ятки Донецька.
А коли проїжджали мимо будівлі цирку, татусь пообіцяв купити квитки на виставу в цирк, і свою обіцянку через кілька днів виконав. Ми втрьох побували на виставі, були в захваті від мистецтва гімнастів під куполом цирку, артистизму клоунів на батуті, неповторної імітації симпатичною мавпочкою відомих артистів і співаків Вєрки Сердючки, Мадонни та інших.
Забирав нас тато в Донецьк на місяць, та вийшло трішки не так як гадалося…
Коли в середині лютого в Донецьку похолодало і була віхола, я застудилася. Татко відвіз нас в Полтаву достроково…
Читаємо про все, як воно було
Бабуся Надя зі мною
Зима красна!
Морозець, морозець! Не чіпай за щічки! Теплі валянки у нас, шубки й рукавички.
- Це слова, які я згадала з вірша про зиму.
Ми живемо зараз разом з мамкою, а тато знову далеко, працює вже в Донецьку і роз’їжджає на своєму автомобілі аж по двох областях - Донецькій і Луганській. Робота у нього така. Вже скоро і ми з мамою до нього переїдемо. Поки що на місяць - каже мама.
Тато заробляє гроші на поважній роботі, щоб швидше розрахуватися з кредитом за автомобіль. Дорослі кажуть, що цьому дуже заважає Криза. Я вже ненавиджу ту Кризу. Із-за неї з нами поряд немає тата. Та мама говорить, що все владнається. Ми поживемо з татком в Донецьку. Сергій (так звати мого тата) каже, що Донецьк - велике і красиве місто.
А як закінчиться у мами відпустка, то приїдемо знову в Полтаву. Я ж тут ходжу в дитсадок і на підготовчі заняття до першого класу.
До бабунь Лариси і Наді і до дідуся Віталія ніколи і в гості ходити. Тому ми пишемо в щоденник не часто.
Зате до нас в Полтаву десять днів тому приїхала з Парижу моя любима тітонька Світлана. І знову привезла багато ласощів і гостинців. Через два дні вона буде вертатись в Париж. Який жаль! Ми так добре спілкувались з тьотєю, читали книги, малювали, грались на подвір’ї в снігу, а тепер вона від’їжджає :( .
Конкурс конкурсами, а життя триває …
Так любить говорити мій дідусь. Він мені ще вчора сказав, що пора вже за наступний пост братися, а то й взагалі не захочу більше вести щоденник. До речі, блог поки що у мене більше щотижневик, ніж щоденник. Та що робити, як часу вільного дуже мало…
Сьогодні я надумала про що писати 
Я розповім про мою любиму тітоньку. (Рідних і самих любимих у мене дві - Свєта і Женя. Про Женю я напишу трішки пізніше).
Тьотя Свєта зараз живе, працює і навчається в столиці Франції Парижі.
У Франції Світлана проживає вже четвертий рік, а в самому Парижі - другий.
У 2005 році вона поїхала працювати в багатодітну сім’ю нянечкою, доглядала в сім’ї чотирьох меншеньких діток. Французька сім’я проживала в замку в передгір’ях, поблизу великого міста Ліон.
Коли Світлана виходила на верхній ярус замку, вона бачила гору Монблан. Три рази в тиждень моя тьотя їздила в Ліон, де навчалась на курсах французької мови.
Потім вона змінила господарів, переїхала в Париж, де живе й працює до цієї пори. Минулого року Світлана закінчила підготовчі курси в Сорбонському університеті, а в цьому році поступила в інший університет, де з 1 жовтня буде навчатися. Я потім розповім, що вона там буде вивчати.
Тітонька кожного року приїжджає до нас в Полтаву погостювати. Кожного разу я з нетерпінням чекаю на її приїзд. Адже вона завжди привозить усім родичам і мені дарунки, та й люблю я її.
Вона дуже схожа на мою маму Таню.
Цього року тьотя Свєта приїжджала до нас в серпні. Разом з нею ми часто гуляли. На цьому фото я з нею під час прогулянки по Полтаві.
То правда - ось вже більше тижня ми живемо с дідусем і бабусею. Були ще з нами і мої дядько Олексій та тітоньки Світлана і Женя. Та раптом усі розбіглися - хто куди. Бабуня с Женею поїхали в Крим, на якісь то там тренування з компасом, по горах бігають. Дядька вдома не буває - то до хлопців, то до дівчат бігає. Світлана поїхала в Москву, а далі в Петербург, і на екскурсію на північні острови Валаам та Кижі.
Зроду сама б правильно не виговорила - дідусь підказує. Ще він розповідає, що колись туди бабуня також на екскурсію їздила. А він був тільки на Кижах, після водного походу по річці Шуя. Є така річечка в Південній Карелії. Сорок порогів на ній є. І як ото по тих порогах люди ходять? І для чого їх аж сорок, а не один, два.
Я дідуся розпитувала, а він пообіцяв, що розповість трішки пізніше.
Так ото я трішки про друге почала розповідати. А тут справа в тому, що мені вже сумно. Татко весь час на роботі. Мама взяла на роботі відпустку - це такий документ, що відпускає від роботи усіх працівників по черзі - кого влітку, а кого і взимку. Та більше людей хочуть відпускатись, чи той… відпочивати влітку.
Та моїй мамі зараз відпочивати ніколи. Вона миє, прибирає, робить ремонт у нашій новій квартирі.
Наш малий… чи то пак мікрорайон називається Половки. А я ходжу вже в новий дитсадок, що недалеко і від нашого будинку, і від домівки дідуся з бабусею. А ввечері допомагаю мамі в ремонті. А вона каже дідусеві, що заважаю.
От і сьогодні - підсунула настільну лампу ближче до матусі, трішки обпеклася, а мама ще й накричала. Я ж хотіла як краще….
В садочку я вже подружилася з дівчатками. Тай хлопців не боюсь. Я - сильна, і бігати швидко вмію.
Мене Женя і бабуся цьому навчили. В лісі, що біля нашої школи (гімназія №30 називається) ми часто тренуємось.
Раніше я тільки дивилась на школярів, бабусиних вихованців, а зараз часто разом з ними бігаю.
_______________________________
1. А ось на цьому сайті розповідають, де можна влітку відпочити дітям з батьками, і самостійно
Мій татко став великим начальником ;) і тепер він часто їздить у відрядження.
Останній раз він поїхав у місто Кременчук. Не було його вдома кілька днів. Я за татом дуже сумувала.
Та спала вночі на його дивані.
Коли татко приїхав - я йому сказала - тату, чого ти та швидко повернувся?
Мені на твоєму дивані спати дуже подобається
