Ой, як я тут, в своєму щоденнику давно не гостювала! 🙁
Та все одно зайшла до нього як в рідну кімнату. Тільки відвикла трішки – не знаю, де стілець в вітальні стоїть, де панельки і причандали до них розставлені. Та якось з дідусем справимося. Він мені нагадає.
Коротенько про себе: в квітні місяці, під час перенесених на більш пізній термін шкільних весняних канікул, я проживала з мамою та своїм молодшим братиком в місті, яке стоїть на Дніпрі і так і зветься -ДНІПРОПЕТРОВСЬК (Там зараз працює на новому місці призначення наш татко). Тільки чому ПЕТРОВСЬК? Який це такий Петро втрутився в історію цього красивого і привітного міста? Тато каже, що Петро Перший, російський цар. А він що, тут проживав? Хто мені розповість? Всім ніколи – мама з татком відмахується, дідусь обіцяв розказати пізніше… 🙁
Нехай, Це виясню потім, а зараз розповім про інші новини. Пожили ми в Дніпропетровську майже 10 днів. Все сподобалось, але дуже захотілось додому, в Полтаву. Тут бо ж моя школа, рідня- тітоньки, дядько Олексій і його дружина Аня, дідусь і три бабусі (одна з них – прабабуся Галя) …
Промайнули швидко квітень і травень, закінчила я перший клас, одночасно милуючись квітучою природою і допомагаючи няньчити свого братика Іллюшу. Та про це – в наступному записі.
А поки що – до побачення, мої дорогенькі читачі!
П.С. На фото ми з мамою та братиком сьогодні на дитячому туристському зльоті міста Полтави.
