Вчора був гарний день. Як  у вірші Пушкіна -

Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный -
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!

Так от мене бабуся рано-вранці телефонним дзвінком розбудила і наказала готуватись до поїздки в засніжений ліс.

Вона ще позавчора домовилась з моєю мамою, щоб та відпустила мене на прогулянку.

Я швиденько умилась, слухняно поснідала (мама навіть здивувалась), тепло одягнулась, сказала мамі і братикові “До побачення” і вийшла на подвір’я, де на мене вже чекала моя молодша тітонька Женя.

Разом з Євгенією ми на автобусній зупинці приєдналися до бабуні Наді з її вихованцями. Дочекалися потрібного автобуса і поїхали за околицю Полтави в зимовий ліс.

Снігу вчорашня віхола намела багато, зате сьогодні яскраво світило сонечко, та морозець проте припікав.

Вийшли на узліссі і пішли заметеною стежкою в лісову гущавину. Компанія у нас окрім бабусі Наді, Женечки і мене була хлопчачою. Дехто з хлопці взяв з собою санчата - тож ми, не гаючи часу, негайно приступили до їх експлуатації.

Через кілька сотень метрів знайшли гарну гірку і стали з великим задоволенням розважатись. Я спочатку боялась сама кататись. Але, одного разу спробувавши, вже не могла зупинитись. Санчата - то гарна річ! Летиш з гори мов на крилах. А сніг пухнастий-пухнастий. Навіть випасти з санок не страшно. Катались, поки не замерзли. Тоді вирішили підкріпитись бутербродами і чаєм. Чай нас швидко відігрів. Після обіду ми вже були втомлені, і тому потихеньку пішли на автобусну зупинку. На сьогодні нам було достатньо кількох годин відпочинку в лісі.

Враження залишились незабутні.