Бабуся Надя зі мною

Зима красна!
Морозець, морозець! Не чіпай за щічки! Теплі валянки у нас, шубки й рукавички.

- Це слова, які я згадала з вірша про зиму.
Ми живемо зараз разом з мамкою, а тато знову далеко, працює вже в Донецьку і роз’їжджає на своєму автомобілі аж по двох областях - Донецькій і Луганській. Робота у нього така. Вже скоро і ми з мамою до нього переїдемо. Поки що на місяць - каже мама.
Тато заробляє гроші на поважній роботі, щоб швидше розрахуватися з кредитом за автомобіль. Дорослі кажуть, що цьому дуже заважає Криза. Я вже ненавиджу ту Кризу. Із-за неї  з нами поряд немає тата. Та мама говорить, що все владнається. Ми поживемо з татком в Донецьку. Сергій (так звати мого тата) каже, що Донецьк - велике і красиве місто.
А як закінчиться у мами відпустка, то приїдемо знову в Полтаву. Я ж тут ходжу в дитсадок і на підготовчі заняття до першого класу.
До бабунь Лариси і Наді і до дідуся Віталія ніколи і в гості ходити. Тому ми пишемо в щоденник не часто.
Зате до нас в Полтаву десять днів тому приїхала з Парижу моя любима тітонька Світлана. І знову привезла багато ласощів і гостинців. Через два дні вона буде вертатись в Париж. Який жаль! Ми так добре спілкувались з тьотєю, читали книги, малювали, грались на подвір’ї в снігу, а тепер вона від’їжджає  :(  .