Кілька днів тому назад в моєму дитсадку №65 , що в нашому місті Полтава, був випускний бал. Нашу старшу групу поздоровляли з закінченням дошкільного віку і проводжали в школу. Ми й самі себе поздоровили цікавим концертом, який підготували для батьків і молодших вихованців дитсадка разом з нашою любимою вихователькою Ларисою Олександрівною.

 На цій фотокартці - я на випускному.

А сьогодні мені виповнилося вже шість років. Ми їздили святкувати мій день народження в село Петрівку, на берег нашої чудової річечки Ворскла. Поздоровляли мене матуся Таня, дідусь Віталій і дві бабусі - Лариса і Надя, дві рідних тітоньки Світлана і Женєчка, дядько Олексій, моя подружка Руслана і її батьки дядя Валентин і тьотя Іра.
  

Ні, ми з Русланою пива не п’ємо!

На превеликий жаль, сьогодні не зміг приїхати з Донецька мій тато. Та  я чекаю його з великим нетерпінням на завтра. А сьогодні мені мої друзі та родичі подарували багато цікавих і корисних речей.

Біля річки було дуже гарно. Вода в ній була тепла-тепла. Ми кілька раз купались. Коли нас випроваджували з води, ми не дуже слухались, тому що хотілось купатися ще і ще.

А потім піднялася буря. Вітер став ламати гілки дерев, пішов дощ, і ми сховалися в одному з будиночків спортивного табору Полтавської аграрної академії. Цю академію кілька років тому закінчувала моя мама.

А після того, як дощ пройшов, ми знову купались та підкріплялись шашликами і овочами та фруктами.

Додому приїхали щойно. Я з такої нагоди просила дідуся, щоб він продовжив писати зі мною мого щоденника. Ні, я не кину вести мій блог, тому що я його люблю і радію кожній зустрічі зі своїм другом.

Друзі, привіт!

Давно я з вами не зустрічалася.
Ми з мамою були у татка в Донецьку, центрі шахтарського краю.
Майже три тижні ми знайомились з цим містом. Нам тут дуже сподобалось.
Особливо коли Сергій (так мені подобається татка називати, як і маму - Танею) через кілька днів після “великого переселення”  повіз нас в автомашині на оглядову екскурсію. Хоча тато в Донецьку лише з січня місяця, місто він знає добре. Віз нас і розповідав в дорозі багато цікавих речей про визначні місця і пам’ятки Донецька.

А коли проїжджали мимо будівлі цирку, татусь пообіцяв купити квитки на виставу в цирк, і свою обіцянку через кілька днів виконав. Ми втрьох побували на виставі, були в захваті від мистецтва гімнастів під куполом цирку, артистизму клоунів на батуті, неповторної імітації симпатичною мавпочкою відомих артистів і співаків Вєрки Сердючки, Мадонни та інших.

Забирав нас тато в Донецьк на місяць, та вийшло трішки не так як гадалося…
Коли в середині лютого в Донецьку похолодало і була віхола, я застудилася. Татко відвіз нас в Полтаву достроково…

Зараз уже все в порядку. Я вилікувалась, ходжу в дитячий садок в Полтаві, мама  знову працює. А ще я знову відвідую підготовчі дошкільні заняття, а з сьогоднішнього дня - танцювальний гурток в 32 гімназії. Коли трішки звикну - напишу і вам про те, як ми танцюємо.

Кожного дня розмовляємо з Сергієм по телефону. Сумуємо.
В Донецьк знову поїдемо, мабуть, в середині квітня.
_______________________________________
А з дідусем ми зараз читаємо  про естафету в блогах,
дитячі спогади дорослих блогерів,
тижневий огляд інтернет-щоденників у тьоті Олі Іванової та інші цікаві сайти.
До зустрічі!

Шлемо вітання таткові в Донецьк -

Бабуся Надя зі мною

Зима красна!
Морозець, морозець! Не чіпай за щічки! Теплі валянки у нас, шубки й рукавички.

- Це слова, які я згадала з вірша про зиму.
Ми живемо зараз разом з мамкою, а тато знову далеко, працює вже в Донецьку і роз’їжджає на своєму автомобілі аж по двох областях - Донецькій і Луганській. Робота у нього така. Вже скоро і ми з мамою до нього переїдемо. Поки що на місяць - каже мама.
Тато заробляє гроші на поважній роботі, щоб швидше розрахуватися з кредитом за автомобіль. Дорослі кажуть, що цьому дуже заважає Криза. Я вже ненавиджу ту Кризу. Із-за неї  з нами поряд немає тата. Та мама говорить, що все владнається. Ми поживемо з татком в Донецьку. Сергій (так звати мого тата) каже, що Донецьк - велике і красиве місто.
А як закінчиться у мами відпустка, то приїдемо знову в Полтаву. Я ж тут ходжу в дитсадок і на підготовчі заняття до першого класу.
До бабунь Лариси і Наді і до дідуся Віталія ніколи і в гості ходити. Тому ми пишемо в щоденник не часто.
Зате до нас в Полтаву десять днів тому приїхала з Парижу моя любима тітонька Світлана. І знову привезла багато ласощів і гостинців. Через два дні вона буде вертатись в Париж. Який жаль! Ми так добре спілкувались з тьотєю, читали книги, малювали, грались на подвір’ї в снігу, а тепер вона від’їжджає  :(  .

Добрий вечір тобі, пане господарю!
Радуйся! Ой, радуйся, земле:
Син Божий народився!
Застеляйте столи, та все килимами,
Радуйся! Ой, радуйся, земле:
Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці,
Радуйся! Ой, радуйся, земле:
Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості,
Радуйся! Ой, радуйся, земле:
Син Божий народився!

Мені сподобалось,… а ви хочете посміятися?

Будь-ласка, сміливіше!

Косять зайці тринь-траву на галявині

Дорогі мої читачі!

Ні, я не закинула свого щоденника Тільки трішки пробайдикувала…

Будемо спілкуватися далі.

А сьогодня я  разом зі своїм дідусем хочу поздоровити всіх вас зі святом - наступаючим Новим 2009 роком.

І для підняття святкового настрою пропоную подивитися  Новорічну короткометражку  з мультика “Мадагаскар” -
http://rutube.ru/tracks/949472.html?v=ed8569729089a200cce3d7f5c8ebcc64

У нас дуже гарно, люди привітні і доброзичливі!

В Україні багато дуже красивих і великих і малих міст.

А ще ми хочемо зробити свою країну затишною і охайною!

Запрошуємо до нас в гості!

Я недавно вам обіцяла  розповісти і про другу мою рідну тітоньку - Женю.

Вона для мене як рідна сестричка. Це тому, що вона ще школярка, а також - через те, що любить зі мною грати. Ми - кращі подруги.

Я про неї писала і говорила й раніше. Але зараз якраз гарний привід для того, щоб розповісти про Євгенію більше.

З 2 жовтня вона за кордоном. Поїхала на юнацький чемпіонат Європи зі спортивного орієнтування.  Разом з командою України, в яку її включили за результатами виступів на чемпіонатах країни.

Женя мені розповідала, що в минулому році на чемпіонаті світу зі спортивного орієнтування, який вперше проходив в Україні, а саме в Києві, вона допомагала мамі та іншим суддям з України в суддівстві  цих змагань.

Там вона  26 серпня 2007 року познайомилась з багаторазовою чемпіонкою світу та Європи швейцаркою  Simone Niggli , а також взяла інтерв’ю у чемпіонки після перемоги Сімон на дистанції спринту. Вони разом сфотографувались.

А на згадку Сімон подарувала Євгенії рожевого зайчика, якого щойно отримала як сувенір. Женя була дуже щаслива і вирішила боротись за місце в збірній. Тренуватись постійно і підвищувати   свою майстерність. В збірну тьотя моя цього року, як бачите, потрапила.

Тепер я буду слідкувати за її виступами на чемпіонаті Європи в містах Solothurn - Wangen a.d. Aare - Langenthal, що недалеко від Берну, столиці Швейцарії і батьківщини Сімон Нігглі.

А сама Simone Nigglі 2 вересня  цього року народила прекрасну дівчинку MALIN (50.5 cm, 3750 g) . Сімон і її чоловік, тренер і менеджер національної збірної Швейцарії Matthias Niggli безмежно раді…

Продовжу про мою тітоньку. З 4 по 9 жовтня збірна команда України разом з Євгенією буде тренуватись, а з 10 по 12 жовтня пройдусь самі змагання. 10 жовтня Женя буде стартувати на довгій дистанції (карта Martinsfluh). 11 жовтня в складі збірної команди в віковій групі Ж16 буде брати участь в естафетних змаганнях на схід  від міста Langenthal. А в заключний день чемпіонату в місті Solothurn Женя стартуватиме в своєму любимому спринті.

Чи вболіватимете ви разом зі мною за Євгенію?

Конкурс конкурсами, а життя триває …
Так любить говорити мій дідусь. Він мені ще вчора сказав, що пора вже за наступний пост братися, а то й взагалі не захочу більше вести щоденник. До речі, блог поки що у мене більше щотижневик, ніж щоденник. Та що робити, як часу вільного дуже мало…
Сьогодні я надумала про що писати
Я розповім про мою любиму тітоньку. (Рідних і самих любимих у мене дві - Свєта і Женя. Про Женю я напишу трішки пізніше).

Тьотя Свєта зараз живе, працює і навчається в столиці Франції Парижі.
У Франції Світлана проживає вже четвертий рік, а в самому Парижі - другий.
У 2005 році вона поїхала працювати в багатодітну сім’ю нянечкою, доглядала в сім’ї чотирьох меншеньких діток. Французька сім’я проживала в замку в передгір’ях, поблизу великого міста Ліон.
Коли Світлана виходила на верхній ярус замку, вона бачила гору Монблан. Три рази в тиждень моя тьотя їздила в Ліон, де навчалась на курсах французької мови.
Потім вона змінила господарів, переїхала в Париж, де живе й працює до цієї пори. Минулого року Світлана закінчила підготовчі курси в Сорбонському університеті, а в цьому році поступила в інший університет, де з 1 жовтня буде навчатися.  Я потім розповім, що вона там буде вивчати.
Тітонька кожного року приїжджає до нас в Полтаву погостювати. Кожного разу я з нетерпінням чекаю на її приїзд. Адже вона завжди привозить усім родичам і мені дарунки, та й люблю я її.
Вона дуже схожа на мою маму Таню.

Цього року тьотя Свєта приїжджала до нас в серпні. Разом з нею ми часто гуляли. На цьому фото я з нею під час прогулянки по Полтаві.